Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) – це стан, який може виникнути після того, як ви пережили або стали свідком будь-якої тривожної події, що змушує вас побоюватися за свою безпеку. Хоча це нормально — відчувати страх, сум, тривогу та розгубленість після травматичного досвіду, але якщо розлад не проходить, можливо, ви страждаєте від ПТСР. 1
Більшість людей асоціюють ПТСР зі зґвалтуванням або бойовими шрамами. Справді, військові дії є найпоширенішою причиною ПТСР для чоловіків. Але будь-яка подія або серія подій, які переповнюють вас почуттям безнадійності та безпорадності й залишають вас емоційно розбитими, можуть спровокувати ПТСР — особливо, якщо подія здається непередбачуваною і неконтрольованою.
Вважають, що ПТСР як діагноз виник після війни у В’єтнамі, коли США зіштовхнулись із психологічними наслідками у військових цього збройного конфлікту. Так, у рамках лікування цього стану Американська психіатрична асоціація (АПА) офіційно ввела цей діагноз. Він доданий 1980 року в третьому виданні Діагностичної та статистичної настанови з психічних розладів (DSM-III) до категорії тривожних розладів. До цього ПТСР не був ідентифікований як розлад психічного здоров’я, і задля позначення цього стану використовували близько 80 різних назв, включаючи ностальгію, солдатське серце («soldier’s heart»), військовий шок, бойову втому, реакцію на бойовий стрес і багато інших. У ранньому уявленні про посттравматичні стресові розлади ПТСР-подібні симптоми вважали викликаними вродженою індивідуальною слабкістю, натомість нині цей стан розглядають як наслідок травматичної події, що виходить за межі звичного людського досвіду. Окрім того, важливим є також те, як індивід оцінює цю подію, яке значення їй надає
При ПТСР індивід може мати труднощі з прийняттям минулого досвіду, підтримуванням міжособистісних стосунків із родиною та друзями, довірою до інших людей, інтересом до видів активності, які раніше приносили задоволення, та в обговорюванні своїх почуттів з іншими. Такі симптоми, як безсоння, відчуття провини, уникаюча поведінка, емоційна нечутливість, є дуже поширеними й призводять до значного дистресу та ускладнення повсякденного функціонування. В умовах війни солдати потрапляють до ситуацій, які несуть безпосередню загрозу їхньому фізичному та психічному здоров’ю, наприклад, вибухи снарядів, обстріли, власні травми та поранення або такі у побратимів, вбивства інших людей. У результаті чого після повернення із зони військового конфлікту (внаслідок переведення на іншу службу або демобілізації) можуть з’явитись перші прояви реакції організму на стрес — підвищена реактивність, порушення сну, уникнення того, що може нагадувати про цю подію, відчуття дереалізації та деперсоналізації. Тривалість вказаних симптомів більше місяця може кваліфікуватись як ПТСР, що вимагає професійної допомоги.
Отримання ефективного лікування має вирішальне значення для зменшення симптомів розладу та покращення функціонування. Нині варіанти лікування ПТСР включають як психологічні, так і фармакологічні інтервенції. Їх вибір залежить від таких факторів, як особисте бажання пацієнта тієї чи іншої форми лікування, його мотивація, прихильність до терапії, клінічна відповідь на попередні лікувальні заходи, тяжкість симптомів, наявність супутніх соматичних захворювань або психічних розладів. Слід зазначити, що ПТСР має високу коморбідність з іншими психічними розладами. Він часто зустрічається разом із депресивними та тривожними розладами, а також із порушеннями, пов’язаними із вживанням психоактивних речовин/алкоголю. Що можуть значно ускладнити діагностику та лікувальні інтервенції.
Серед інших факторів, які можуть впливати на вибір методу лікування, варто зазначити навички та досвід лікаря, доступність добре підготовлених клінічних (медичних) психологів. Звісно, використання того чи іншого психотерапевтичного методу вимагає відповідної підготовки фахівців, а їх відсутність (наприклад, у невеликих містечках) значно звужує цей вибір
Симптоми ПТСР та механізм їх походження
Ризик розвитку цього розладу залежить від багатьох факторів.
1. Характеристики травми – вид і «доза» травми: чим більша загроза життю, фізична близькість, непередбачуваність і неконтрольованість травматичного чинника, тим більший ризик. Свою роль відіграє також і фактор жорстокості – травми, заподіяні людині людиною, частіше призводять до ПТСР, ніж стихійні лиха та техногенні катастрофи. Причому сексуальне насильство у більшості потерпілих призводить до ПТСР, ніж насильство фізичне. Підвищує ризик розвитку ПТСР також безпосередня вина жертви у нещасному випадку, гибелі близьких людей, а також присутність фактора зради. І, звісно, множинні травматичні події (особливо в дитинстві) становлять найвищий ступінь психотравмуючого впливу і пов’язані з ризиком розвитку так званого комплексного ПТСР.
2. Характеристики потерпілої особи та копінгу з травмою: особливості суб’єктивного сприйняття травми (наприклад, як заслужена кара тощо), особливості копінгу з травмою (самоізоляція, вживання алкоголю та ін.), наявність інших психічних захворювань до моменту травми, особистісна незрілість зі схильністю до самозвинувачень, негативним самосприйняттям, перенесені й не інтегровані травми в дитинстві (у такому разі недавня травма може відкрити «скриньку Пандори» з минулого – як у вищенаведеному прикладі). З іншого боку, наявність внутрішніх ресурсів збільшує опірність до травмуючого впливу. У дітей, з огляду на брак «зрілих» ресурсів, до подолання травматичної події ризик розвитку ПТСР після перенесеної психотравмуючої події вищий і великою мірою залежатиме від того, як переживають подію батьки, і наскільки вони можуть допомогти дитині в «інтеграції» даного досвіду. Так само виявлені певні гени, наявність яких збільшує ризик ПТСР після перенесеної психотравми.
3. Характеристики соціального оточення потерпілої особи: брак соціальної підтримки, самотність, нездорові реакції з боку рідних (відкинення, звинувачення, замовчування факту травми, стигматизація тощо). Знову ж таки, навпаки: наявність соціальних ресурсів є сильним проективним фактором.
4. Інші фактори: наприклад, чи травма торкнула одну людину, чи цілу спільноту; наявність супутніх життєвих стресів і проблем, спричинених травмою, так і тих, що існували до травматичної події; доступність форм психологічної допомоги, превентивних програм тощо.
Психотерапія включає роботу над спілкуванням та взаємодією з іншими людьми. Вона допомагає людям розвивати навички спілкування, вирішувати конфлікти і покращувати міжособистісні відносини, утому числі і сімейні стосунки. Крім того, психотерапія допомагає людям краще зрозуміти себе, свої цілі та цінності.
Дякую за цікаву і корисну статтю про роль психотерапії у реабілітації після травматичних подій.
Я вважаю, ця тема дуже актуальна сьогодні, коли багато людей пережили складні травматичні події, пов’язані з війною. Особисто мені було цікаво дізнатися про різні види психотерапевтичних підходів, які можуть допомогти людям оговтатися від травми.
Здається, що найбільш ефективними є методи, спрямовані на опрацювання травматичних спогадів та емоцій, а також на відновлення почуття безпеки і довіри до оточення.